Шрифтовий дизайнер Дмитро Растворцев: ”Шрифт – як вода у всесвіті візуальної комунікації”

Для багатьох дизайнерів у топі прохань, що найбільше дратують в роботі, впевнено лідирує фраза “Пограйтеся зі шрифтами”. Але це точно не про Дмитра Растворцева, який малює шрифти все свідоме життя й входить до числа найтитулованіших українських майстрів у цій ніші.

Навіть якщо ви не дуже близько знайомі зі шрифтовим дизайном, з великою ймовірністю могли бачити роботи Дмитра, наприклад, у сервісі держпослуг “Дія”, брендингу українських міст або Національному художньому музеї. Він створював шрифти для багатьох популярних видань, компаній Kyivstar, Depositphotos, “Основи”, постійно співпрацює з креативними агенціями Banda, Fedoriv, Crevv.

Це людина, яка знає про шрифти майже все. Що відрізняє вдалий шрифт від невдалого? Чому своєю популярністю Helvetica завдячує продуманій PR-кампанії? І що спільного між шрифтовою справою і забиванням цвяхів? Дізнайтеся відповіді на ці питання, а також цікаві факти з життя і творчості Дмитра Растворцева з нашого інтерв’ю.

Шрифт DR Kruk у часописі Telegraf.Design, 2021

Звідки взялося захоплення шрифтами

Інтерес до шрифтів з’явився, коли я навчився читати. Моя мама була художницею. Вдома були книжки про мистецтво, часто надруковані латиницею. Я почав звертати увагу, що букви в них не такі, як у нас. Оскільки моє дитинство припало на часи Радянського Союзу, все, що приходило із Заходу, викликало велику цікавість: жувальна гумка Turbo, цигарки Partagas (або навіть Marlboro), джинси Levi’s. Західний світ викликав захоплення й відчуття недосяжності.

Я перемальовував у блокнот логотипи. Все це здавалося дуже гарним й естетичним, адже у Радянському Союзі брендів не було, самі КПМЗБЧ (Кіровоградський промислово-метизний завод бетону й чавуну) чи ЧМЕЗ. Я бачив, що у нас вибір шрифтів набагато бідніший. Тобто інтерес з’явився, коли я почав розуміти красу. Плюс мама казала, що малюю я загалом не дуже добре, а от шрифти мені вдаються чудово. Може, частково захоплення підтримувалося похвалою. Я молодець? Ок, продовжуємо.

Шрифти NAMU, 2018

Як вдалося перетворити хобі на професію

Мама пропонувала навчити мене малювати. Але я не хотів: художники – це бідні люди, які поневіряються зі своїми мольбертами. Ставати одним з них мені зовсім не хотілося.

Після школи я пішов у Сумський державний університет на непопулярну на той момент спеціальність “Технологія машинобудування”. Коротше кажучи, для корочки. На лекціях малював у конспектах веселі картинки. Один з товаришів побачив мої малюнки й порадив віднести їх у місцеву газету. Я так і зробив. Якісь мої роботи там надрукували, але після літніх канікул співпраця припинилася.

Інтерес до шрифтів з’явився, коли я почав розуміти красу.

Згодом одногрупник порадив мені влаштуватися на роботу в іншу газету “Данкор”. Так я став рекламним агентом. За кілька місяців я жодної реклами не приніс, але директорка рекламного агентства примітила мої художні здібності й запропонувала малювати для газети. Тож на третьому курсі я став газетним карикатуристом. Після завершення вишу я прийшов туди вже на повноцінну роботу. Спочатку підбирав анекдоти, потім верстав, потім став дизайнером, потім головним дизайнером. Креативних директорів тоді ще не впровадили.

Коли з’явився комп’ютер, я знову почав вивчати шрифти. Я жив у Сумах, де ніхто ними не цікавився й не розумів, навіщо взагалі вони потрібні. У 2005 році у Москві був конкурс TypeArt на найкращі шрифти. Я надіслав декілька варіантів, і один з них (DR Galushki) здобув перемогу.

Шрифт DR Galushki (диплом “За досконалість у шрифтовому дизайні” на конкурсі TypeArt-2005)

Згодом до мене звернулися з харківського видавництва з пропозицією придбати Galushki для своєї книги. Так я вперше продав шрифт. Згодом я зареєструвався на MyFonts (популярний онлайн-магазин шрифтів). Але, як виявилося, помилився в номері своєї банківської карти. І перша зароблена тисяча доларів пройшла повз касу. Повз мою касу принаймні.

Робота в газеті приносила не дуже багато грошей, але вона мені подобалася й колектив був класний. Я ходив на роботу, верстав газету, крім цього, малював й писав у різні модні журнали з пропозиціями створити шрифти для них. У московському журналі Esquire погодилися, й почали приходити непогані гонорари. Не космос, але, якщо шрифт замовляли, за два дні я отримував гонорар, як у газеті за два місяці. Поступово те, що було хобі, стало переважувати роботу.

Сьогодні я вже на роботу не ходжу, створюю шрифти на замовлення, а коли є перерва між замовленнями, роблю власні проєкти (шрифти для вільного продажу). Такий наразі розпорядок.

Постер до презентації шрифту Kobzar KS, створеного спільно з Геннадієм Заречнюком і Лук’яном Турецьким. Київ, 2014

Коли з’явилося сприйняття себе як професіонала

Час від часу приходить відчуття, що ти профі. Якщо брати статистику, вважається, що людина стала професіоналом, коли пропрацювала у певній сфері 10 тисяч годин. Я малюю з п’яти років, тож мої 10 тисяч годин вже давно пройшли. Якщо вважати, що професіонал – людина, яка живе за рахунок своєї роботи, мабуть, можна сказати, що і я професіонал. Я усвідомив це раніше, й отримую нові підтвердження, що мене дуже радує.

Якщо вважати, що професіонал – людина, яка живе за рахунок своєї роботи, мабуть, можна сказати, що і я професіонал.

Які проєкти викликають найбільшу гордість

• DR Kruk – це та робота, якою я пишаюся. Мабуть, він показує мій ріст як дизайнера. До того ж це той випадок, коли я щось створив, а потім бачу, що найкрутіші словолитні роблять схоже, тобто ми з ними на одній хвилі. Ось дивився журнал, заголовки якого набрали Круком, і знову подумав собі “Який чудовий шрифт! Краса ж!”. Крука й на Морісаві (японському шрифтовому конкурсі) відзначили. Так що не тільки мені подобається, а й людям.
• Kyiv*Type – це величенька шрифтова суперсім’я. Там є накреслення із зарубками Serif, без зарубок Sans і з українськими асиметричними зарубками Titling. Універсальний, сучасний з точки зору технологій, з деякими українськими деталями. Асиметричні зарубки відсилають до творчості Георгія Нарбута й популяризують Україну, українськість, якщо можна так висловитись. Kyiv (не Kiev) нагадує про правильну автентичну назву міста. Шрифт безкоштовний, багато хто його використовує.
• У шрифтах NAMU я відслідкував і виокремив українські графеми, звів їх докупи в окремі накреслення та стилістичні сети по історичних періодах. Також, можна сказати, доволі фундаментальна праця, привід для гордості.

Варіативна шрифтова суперсім’я Kyiv*Type, 2020

Що подобається і не подобається в роботі шрифтовика

Для кожної людини важливо, щоб її думку поважали. Коли до тебе ставляться просто як до виконавця, даючи вказівки “Оце на п’ять пікселів вище, а оце – нижче”, це дуже демотивує.

Інша справа, коли клієнти кажуть: “Ми уявляємо десь так, але твої ідеї чи думки вітаються”. Тоді відчуваєш себе людиною, а не гвинтиком. Хочеться зробити якнайкраще. Ну й малюю що просили й що не просили, але, на мою думку, варте уваги. Якщо, звісно, дедлайн не жорсткий і є час на бонус-треки. Пояснюю, що мається на увазі, що символізують елементи шрифту чи напису, їхнє походження, обґрунтування присутності. А раптом сподобається і моя пропозиція. Іноді проходить, іноді не проходить, іноді – компромісний (усереднений) варіант. І результат краще. Тож сенс є.

Чиї роботи надихають

Наразі вже якось не сотворюю собі кумирів. З попередніх орієнтирів можу згадати Стефана Загмайстера, Джонатана Барнбрука й таки Георгія Нарбута.

Стефан зухвалий, на куражі, працює на межі дизайну й мистецтва. У Джонатані приваблює потойбічність (іноді навіть інфернальність). Георгій – наше все. Клясика. У графіці й шрифтах – відповідник Тарасові Шевченку у літературі.

Шрифти Depositphotos від Дмитра Растворцева

Навіщо взагалі потрібні нові шрифти

Шрифтів вже багатенько. Трохи побоююсь, що закриється лавочка й буду шукати собі інше заняття. І справа навіть не у шрифтах. Уже ж голосовий набір є, емодзі. Може, люди писати й читати перестануть.

А наразі нові або ексклюзивні шрифти – спосіб виділитися з-поміж інших. Люди фарбують волосся, проколюють носи, носять бананки (чи вже не носять?). Бренди ж мають свої шрифти.

Шрифт – як вода у всесвіті візуальної комунікації. Британські вчені вважають, що людина на 70% складається з води. А візуальна комунікація – зі шрифту. Він скрізь: на сайті, у книжці, у титрах кіно, в меню телефона. Ти можеш його не помічати, але він все одно є й впливає на сприйняття.

Британські вчені вважають, що людина на 70% складається з води. А візуальна комунікація – зі шрифту.

Насправді й з так званими “поганими” шрифтами, що набили оскому (Arial, Times New Roman, Comic Sans та ін.), можна створити притомний дизайн завдяки продуманій композиції. А буває навпаки: шрифт шикарний, а у кріейтора клепки немає. І фінальний макет виглядає сумно.

Як відбувається пошук ідей і творчий процес

Коли мені нічим зайнятися, а під рукою ручка й папірець, я малюю літери. Нове часто народжується зі старих ескізів. Іноді від ідеї до реалізації може пройти й десять років.

Якщо треба швидко, шрифт можна створити за тиждень. В середньому йде пара-трійка тижнів на накреслення. Коли працюю із замовниками з креативних агенцій, вони мають уявлення про те, як шрифт повинен виглядати. Або вже прикинули попередній макет з готовим шрифтом. І потрібно зробити щось на кшталт.

Презентація шрифту Kobzar KS (спільно з Геннадієм Заречнюком і Лук’яном Турецьким). Київ, 2014

Добре, якщо клієнт тобі довіряє. Творча свобода – це чудово, але можна захопитися роботою і забути про часові обмеження. В ідеалі має бути золота середина: і не дуже жорсткі дедлайни, і не абстрактні завдання. ТЗ не може звучати “Зробіть красивий шрифт”, тому що краса – досить суб’єктивна характеристика. Існує мільйон варіацій того, що красиво, але ж мені треба малювати щось конкретне. У таких випадках я сам підводжу клієнта до того, щоб звузити поле пошуку й знайти спільне бачення. Люфт свободи має бути, але орієнтири теж обов’язкові.

Як правильно обирати шрифти

Шрифти – це візуальна форма. Вважається, що плавні форми створюють більш дружній і доброзичливий настрій, а ламані – суворий, агресивний. Те ж саме стосується й товщин штрихів: тонке накреслення – це легкість і витонченість, а жирне – сила, міць. Нахил додає динаміки, розрядка – уповільнення, НАБІР ПРОПИСНИМИ – урочистості, пафосу.

Шрифти – це історія: час і місце. Є шрифти притаманні Італії XVI століття, або Англії XVIII століття, або Україні часів Визвольних змагань.

Шрифти – це звичка. Книжки набирають шрифтами з зарубками, а сайти – без зарубок. Весільні листівки – каліграфічними шрифтами. “Ключі від підвалу знаходяться у ПЖРЕУ-28” – трафаретним, а “Спаси и сохрани” – Іжицею. Не завжди, але переважно саме так.

Так, шрифтом можна передати настрій, час, місце, культурний чи субкультурний контекст.

Шрифт DR Kruk, 2019

Що робить шрифт вдалим

Всі шрифти гарні. Неправильним може бути лише те, у якому контексті їх використовують.

Вдалий шрифт чи ні, залежить від доцільності. Наприклад, сам по собі Times New Roman чудовий. Він був створений у 1931 році для газети Times. За основу для нього взяли зразки шрифтів Вільяма Кезлона XVIII століття. Це дуже красивий шрифт, просто він трохи приївся, тому що дуже популярний.

Всі шрифти гарні. Неправильним може бути лише те, у якому контексті їх використовують.

Якщо говорити про нев’янучу Гельветику, то тут радше маркетингова історія. Не скажу, що Гельветика не ок, шрифт хороший, ікона стилю. Автор Макс Мідінгер створив її для компанії Linotype, яка почала продавати й активно рекламувати цю гарнітуру. Шрифт доротний, але коштує дорожче, ніж інші. Є й безкоштовні аналоги. Той же Мідінгер спроєктував Nimbus Sans з вільною ліцензією, який неозброєним оком важко відрізнити від Гельветики. Але користувачі беруть Гельветику, бо вона – більше ніж шрифт, бо Гельветика – бренд. Хоча, мабуть, Apple порахувала ліцензійні відрахування за користування Гельветикою й спроєктувала вже свої шрифти на заміну нев’янучій.

Презентація шрифту Kobzar KS. Київ, 2014

Які головні якості необхідні для дизайнера-шрифтовика

Чим більше ти займаєшся якоюсь справою, тим краще результат. Якщо почнеш забивати цвяхи, через 10 тисяч годин станеш кращим забивачем цвяхів. Те ж саме стосується всього, зокрема й малювання шрифтів.

Шрифтовик має розбиратися (або хоча б цікавитися) мистецтвом, дизайном. Знати історію мистецтв, історію взагалі. Вміти робити арифметичні розрахунки. Мати якесь системне мислення, вміти аналізувати. Адже шрифт – це система, в якій різні елементи взаємозалежні. Створюючи шрифт, добре розуміти, де він буде прилаштований в подальшому, уявляти майбутній контекст шрифту (макет/дизайн, де шрифт являтиметься частиною цілого). Шрифт потрібен для комунікації з людьми. Автору шрифту корисно знати, чим живуть люди, що відбувається у світі, в моді, музиці, філософії. Які нові мемаси врешті. (Якось прочитав, що мем – це частинка культури. “Одиниця культурної інформації”, якщо бути точним. Отак от!)

Та головне – робити те, що подобається, й не зупинятися. Хоч у шрифтовій справі, хоч у забиванні цвяхів. Так і стають майстрами.