Креативний директор Сергій Родіонов про маніфест відбудови Маріуполя і захоплення урбаністикою
Чи фантазуєте ви про те, який вигляд ваше місто матиме через 10, 20 або 50 років? Чи залишаться у ньому дорогі місця, з якими у вас пов’язані особливі спогади? Чи збережеться колорит міста? Сергій Родіонов пропонує власні візії майбутнього як рідного Маріуполя, так і України загалом. У такий спосіб він прагне почати діалог зі спеціалістами про відновлення країни й дати людям надію на краще.
Сергій також став учасником нашого проєкту “Відродження” на підтримку культурної спадщини України й поділився історіями, пов’язаними з улюбленими місцями в Маріуполі.
Запрошуємо вас дізнатися більше про творчі експерименти й філософію Сергія Родіонова, а також побачити, яким може стати український Маріуполь після перемоги.
Про професійне становлення і брендинг Маріуполя
Велика частина моїх проєктів присвячена Маріуполю. Я брав участь у багатьох міських конкурсах та ініціативах, коли жив там. Дослідженням візуальної комунікації й оригінального брендингу я захопився у студентські роки. Це переросло у перший проєкт бренду міста у 2008 році, коли взагалі ще мало хто замислювався про такі речі. Ми з командою студентів показали, як місто може просувати себе за допомогою маркетингових інструментів. Тоді цей проєкт залишився без уваги, але згодом наша команда розробила ґрунтовну концепцію логотипа, що привело до створення бренд-бука і його реалізації протягом останніх 7-8 років.
Це був проєкт моєї дитячої мрії. Він виник як відповідь на початок війни, коли важливо було змінити імідж міста на позитивний, оптимістичний. Для мене — маріупольця, який довго жив за кордоном, — це була можливість імплементувати міжнародний досвід.
Про “Мрію” і актуальні проєкти
Зараз ми з друзями працюємо над платформою “Мрія”, яка присвячена розробці глобальної візії майбутнього України — сильної, незалежної, сталої. Мова йде про цілісну методологію реконструкції країни. Маріуполь може бути одним з проєктів у межах цієї ініціативи. Але єдиного міста навряд чи буде достатньо для класного результату. Адже країна — це мережа міст і те, що є між ними. Крім Маріуполя, плануємо охопити Харків, Херсон, маленькі міста.
Звісно, у мене постійно є комерційні проєкти. Я досить давно працюю у Нью-Йорку на глобальних ринках і заробляю дизайн-експертизою. Але частину свого часу приділяю українським проєктам. Наразі ми з дружньою командою Ukraїner створюємо велику енциклопедію про фермерство. Сподіваюся, вона вийде цього року.
Про ментальний код і локальний патріотизм
Мені довелось пожити один рік у Донецьку і порівняти його з Маріуполем. Хоча багато хто в Україні називає весь регіон Донбасом чи Донеччиною, але мені завжди здавалось, що Приазов’я інше, й люди там трохи відрізняються за своїм характером і цінностями. У Донбасу є своя цінність, пов’язана з його індустріальним характером, — це певна амбітність і бажання перевершити план. Якщо ж говорити про Маріуполь, на нього сильно впливає те, що це порт. Місто багатокультурне і відкрите до всього нового. Хоча й тут, звісно, є індустріальна складова і люди також дуже активні та амбітні.
Приазовці сильно люблять свій регіон. Маріуполем дійсно пишаються. Це дуже виражено серед моїх друзів і знайомих, які їхали, емігрували, а потім повернулися. Є певний патріотизм, пов’язаний з морем, місцевою їжею і культурою. Багато маріупольців відчувають ностальгію за улюбленими місцями: косами на Азовському морі, рідними районами міста, парками. Я чую це кожного разу, коли зустрічаю земляків за кордоном. Для мене Маріуполь — місце сили.
Про захоплення урбаністикою
Я досить давно цікавлюся темою міст. Пам’ятаю, що з раннього віку під час подорожей постійно документував у нотатках, як влаштовані різні міста. Вже у 2012 році я став арт-директором інтернет-газети про місто The Village. Ми з командою мали змогу реально впливати на зміни у містах. Це стосується просування велосипедизації, будівництва якісних публічних просторів, сортування сміття та покращення транспортних сервісів. Я познайомився з багатьма розумними й талановитими містянами, які змінювали місто на краще.
Так сталося, що напередодні повномасштабної війни я поїхав у Роттердам на тримісячну програму вивчення міст Dirty Old Town у Independent School for the City. Хоча я вже досить давно працюю з міським контекстом, було бажання дізнатися більше про архітектурну й урбаністичну теорію та практику. Коли почалась війна, було складно думати про щось, крім України та допомоги близьким. На базі школи тоді й народився маніфест відбудови Маруіполя Re: Mariupol, в якому я синтезував роттердамський досвід із дослідженнями та знаннями про рідне місто.
Фрагмент маніфесту Re: Mariupol
Про містобудівні експерименти й важливість збереження пам’яті
Якщо розбирати маніфест, він досить модерністський. Так планували міста після Другої світової — з будинками зі скла, широкими проспектами, — коли думали, що все найгірше позаду й ми прямуємо до епохи розквіту і тріумфу гуманізму. Звісно, я не впевнений, що все з нього може бути побудовано, але важливо вже зараз, під час війни, починати роботу над планом, щоб потім не втрачати час. Також я вірю, що мої напрацювання будуть корисними не лише для Маріуполя, а й інших міст. Хоча саме у ньому може з’явитися експериментальний майданчик для архітекторів.
Маріуполь — плацдарм для того, щоб пробувати щось абсолютно нове, адже там не було багатого архітектурного спадку, а зараз ще й великий відсоток історично цінних будівель зруйновано. Водночас перший пункт маніфесту — про пам’ять. Дуже важливо при плануванні міста не забувати, що там було раніше, і таким чином не втрачати зв’язок. Показовим у цьому сенсі є кейс Роттердама, який ми детально вивчали. Це місто — один з найбільших портів Європи, який під час відбудови перенесли далеко від центру. З одного боку, деіндустріалізація, екологічність, менше трафіку і шуму. Це добре, але втратився зв’язок та яскравий колорит. Особливість Маріуполя у тому, що це великий індустріальний центр на березі моря. Тобто він поєднує і промислову складову, і курорт. Головне — зберегти цю унікальність (звісно, без шкоди мешканцям міста та екології) і не втратити пам’ять про те, що було. Зараз багато хто дізнався про Маріуполь через трагічні події. Думаю, що історії про них можна розповісти через руїни.
Фрагмент маніфесту Re: Mariupol
Про взаємозв’язок креативних ідей і практики
Мій маніфест — художній проєкт, який може перерости у дизайнерський. Будь-який проєкт стає дизайнерським, а автор — дизайнером, коли є розуміння, хто клієнт. У цьому випадку клієнти — мешканці міста, муніципалітет, українська влада, можливо, міжнародні донори, які готові допомогти. Також є розуміння завдання, яке ми вирішуємо: запрошуємо до діалогу. І для цього було достатньо художньої концепції. Це спосіб викликати когось на обговорення й отримати фідбек. Мені важливо через процес прийти до результату, що в майбутньому ми створимо чудове місто для людей. І тут вже мова про чистий дизайн. Я наразі витрачаю багато часу, аби зібрати хорошу команду і правильно побудувати методологію для розробки якісного плану. Тому що це має бути план не муніципалітету, мера або президента, а план народу.
Відкрийте для себе інші інтерв’ю з українськими митцями:
